Відеопрезентація "Знайомтесь - наша бібліотека".

Тисменичанська сільська бібліотека перейшла у нове підпорядкування - до Івано-Франківської ОТГ. Для кращого ознайомлення з нашою бібліотекою ми підготували відеопрезентацію "Знайомтесь - наша бібліотека".

Історичний екскурс «Передзвін української Соборності».

Напередодні Дня соборності України працівники Тисменичанської бібліотеки підготували для онлайн користувачів історичний екскурс «Передзвін української Соборності».

Музично - пізнавальна акварелька

  Його самого називають ювеліром української пісні, Бахом у хоровій музиці, а його музичний твір «Щедрик» став світовим символом різдвяних свят.

     Це Микола Леонтович – український композитор, хоровий диригент та громадський діяч. Микола Леонтович з інтелігентної сім’ї, де з великою повагою ставилися до музики. Уся сім’я  володіла неабиякими музичними навиками. Микола, як і хотів його батько, здобув фах священика, але священиком так і не став. Він обрав професію учителя, він був надзвичайно простою і скромною людиною, яка зовсім не мріяла про славу. Найголовнішою справою Леонтович вважав збереження багатства і краси народної пісні. І на це йому було відведено лише 44 роки...

  У ці новорічно - різдвяні дні по всьому світу звучить український шедевр «Щедрик» Всього-на всього 3-и ноти і 4-и звуки до-сі-до-ля прославили на весь світ українську колядку і талановиту співочу душу Миколи Леонтовича. Цю пісню називають «маленьким музичним дивом», "дзвінка колядка" , "колядка дзвонів".   Вона є найпопулярнішою різдвяною мелодією на планеті. Більше 90 варіантів цієї щедрівки записано в різних куточках земної кулі.

Ми розповімо декілька цікавих фактів про цю різдвяну мелодію:

Ми дивуємось, чому у різдвяній колядці слова про ластівок? Все тому, що мотиви слів "Щедрика" збереглися ще з дохристиянських часів. Тоді Новий рік святкували весною, коли оживала природа.

Ми вважаємо, що ця "Щедрівка" – народна, але це не зовсім так. Микола Леонтович знайшов текст народної щедрівки і написав до нього музику. "Щедрик" – це авторська обробка.

Леонтович був дуже прискіпливий, і тому досить часто повертався до раніше написаних творів, щоб удосконалити їх. Так було і зі “Щедриком”. Він має аж 5 авторських редакцій. Перша з’явилася 1901 року, остання – 1919. 

"Щедрик" відомий як хоровий твір. Уперше його виконав хор Київського університету в 1916 році.

У 1921 році "Щедрик" вперше почули у США. Його виконали на концерті  в Нью-Йорку.

Всесвітньо відома "колядка дзвонів" з'явилася у 1936 році. Тоді американець українського походження Петро Вільховський створив англійську версію слів.

Національний банк України ввів у обіг дві пам'ятні монети "Щедрик" – номіналом 5 та 20 гривень.

Щедрівка звучала у багатьох серіалах, фільмах, а композиція для 12 віолончелей "Carol of the Bells" отримала понад 9 млн. переглядів на Youtube!

У 2016 році на відзначення 100-річчя першого виконання "Щедрика" відбувся флешмоб "Щедрик 100 challenge". У ньому взяли участь більше 60 колективів!

Приємно відзначити що серед цих колективів був хор «Віночок» Тисменичанської дитячої музичної школи (керівник Оксана Федорик, концертмейстер Ярина Іванова).  А сьогодні « Щедрик» звучить у виконанні  ансамблю « Кептарик» з його незмінними талановитими керівниками. Пропонуємо переглянути відеозапис «Щедрика» у виконанні ансамблю «Кептарик» Тисменичанської дитячої музичної школи (керівник Оксана Федорик, концертмейстер Ярина Іванова).

Відеопрезентація

      У круговерті Різдвяних подій не можна не згадати про велику людину, українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника – Василя Семеновича Стуса. Він народився 1938, 6 січня – у селі Рахнівка на Вінниччині. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х .Його життя— це приклад незламності, принциповості і твердої волі. Він ніколи не намагався бути зручним  і не боявся відкрито висловлювати свою позицію. Із 47-ми років життя, за свої переконання в необхідності української культурної автономії  13 років провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. Загинув у концтаборах. Василь Стус був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”. Завдяки таким людям, ми сьогодні маєм можливість вільно писати, творити, святкувати українські свята. Тож будьмо вдячні за те, що зробили для нас такі самовіддані люди.

    Тисменичанська сільська бібліотека пропонує переглянути відеопрезентацію вірша «Стусові». Присвятила цей вірш своєму улюбленому поету наша тисменичанська поетеса Світлана Ткачук. Читає вірш автор.

Фольклорна веселка

   

     Свято Різдва – один з найважливіших в році. Воно символізує народження нового життя і об’єднання світу в єдине ціле.  Це дні милосердя, доброти і всепрощення.
     Не велика біда, що цього року не було снігу хоча б з легеньким морозом, які робили Різдвяні свята ще більш урочистими. Колядки звучали не менш піднесено, ніж раніше.

     Тисменичанська сільська бібліотека, учні тисменичанської катехитичної школи, вчителі катехити Баланюк В. Д. та Посічанська М. В. вітають усіх фольклорною веселкою «У сяйві Божої любові». Щиро зичимо усім здоров’я й веселих свят!

Виставка - експозиція

   Ми входимо у новий рік. Розпочинаючи новий відлік часу, маємо потребу освятитися найкращими почуттями. Ці почуття ми вкладаємо в українські традиції святкування різдвяних свят. Коли повертаємось до духовних джерел відчувається справжність свята. 

     Для тих, хто хоче відчути справжність свят, більше дізнатися про різдвяні традиції і звичаї наших предків, завітайте до нашої бібліотеки. До ваших послуг ми влаштували виставку - експозицію «Дідух йде до хати – біда біжить з хати». І не тільки виставку… 

     Трошки історії. «Дідух» для українського народу – це символ Різдва. Саме слово «дідух» походить із старослов’янської і означає «дух дідів», символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи. Саме в час перебування дідуха в хаті, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу. Сучасний «дідух», якого ми зараз звикли бачити, з прадавнім «духом Діда» майже нічого спільного уже не має, бо він є витвором мистецтва. Справжнього дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа, передусім із жита, але могли використовувати й інші злакові культури, та обов’язково ті, з яких можна було зробити борошно на хліб. Опоясували двома поясами – діда і прадіда. Як правило, це були червоні пояси і це була не просто прикраса, а найголовніший символ святкування Різдва. Він мав  глибокий сакральний зміст і зберігали його до Святої вечері. А у різдвяну ніч господар з старшим сином заносили його до хати, ставили на покуті під образами. Сама традиція внесення дідуха була як вдячність предкам за життя, урожай, достаток,за хліб на столі. Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх різдвяних свят. Після  Василя або після Водохрещі дідух обов’язково обмолочували, виносили з хати і спалювали. Але зерно з дідуха не викидали, а знову сіяли чи згодовували худобі… І кожного року традиція повторювалася. Таким чином відбувався своєрідний колообіг дідуха в природі. 

     У наших традиціях є велика сила! Бережім їх.