Для тих, хто хоче відчути справжність свят, більше дізнатися про різдвяні традиції і звичаї наших предків, завітайте до нашої бібліотеки. До ваших послуг ми влаштували виставку - експозицію «Дідух йде до хати – біда біжить з хати». І не тільки виставку…
Трошки історії. «Дідух» для українського народу – це символ Різдва. Саме слово «дідух» походить із старослов’янської і означає «дух дідів», символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи. Саме в час перебування дідуха в хаті, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу. Сучасний «дідух», якого ми зараз звикли бачити, з прадавнім «духом Діда» майже нічого спільного уже не має, бо він є витвором мистецтва. Справжнього дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа, передусім із жита, але могли використовувати й інші злакові культури, та обов’язково ті, з яких можна було зробити борошно на хліб. Опоясували двома поясами – діда і прадіда. Як правило, це були червоні пояси і це була не просто прикраса, а найголовніший символ святкування Різдва. Він мав глибокий сакральний зміст і зберігали його до Святої вечері. А у різдвяну ніч господар з старшим сином заносили його до хати, ставили на покуті під образами. Сама традиція внесення дідуха була як вдячність предкам за життя, урожай, достаток,за хліб на столі. Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх різдвяних свят. Після Василя або після Водохрещі дідух обов’язково обмолочували, виносили з хати і спалювали. Але зерно з дідуха не викидали, а знову сіяли чи згодовували худобі… І кожного року традиція повторювалася. Таким чином відбувався своєрідний колообіг дідуха в природі.
У наших традиціях є велика сила! Бережім їх.
Немає коментарів:
Дописати коментар