Історія села

СЕЛО МОЄ - КОЛИСКА УКРАЇНИ КОРІННЯМИ СЯГАЄ СИВИНИ

Перша згадка про село Тисменичани датується 1437 року. З того часу назва не змінювалася. Вона виникла згідно переказів про те, що жителі селища Тисмениця, втікаючи від кріпацтва, переселювалися у болотисту і оточену лісами землю. Вони називали себе тисменичанами. А звідси і пішла назва села Тисменичани. Згідно переказів ці переселення відбувалися в чотирнадцятому-пятнадцятому століттях.

За іншими джерелами назва села походить від того, що колись давно на цій місцевості, де розляглося село, росло багато тисових дерев, які і дали назву селу.

В межах населеного пункту Тисменичани ще виник хутір Буковина. Згідно переказів назва його походить від місцевості, де росло багато буків, а як розповідають старожили назва походить від першого господаря, що оселився в цій місцевості - Буковинського.

Першими поселенцями були українці. У 1857 році Геленою Скукропатків-Бевзицькою село було відписано Станіславським єзуїтам. В 1915 році власником с.Тисменичани був Мохнацький Тимонон (мабуть монахи продали)

В 1880 році в селі було 290 будинків. Шість з них - на території панського двору, а в дворі проживало 24 мешканці. Всього населення становило 1815 чоловік, з них:

Грекокатоликів -1699, римокатоликів - 41, інші - 99, поляків - 42, німців - 74.

Всієї землі в селі було 3878 моргів. Поміщик мав орної землі 481 морг, луків та пасовиськ -400 моргів, городів -136 моргів, а лісу не було.

Від 1387 року до 1772 року Тисменичани перебували під гнітом Польщі, а з 1772 року по 1928-Австрії.

Тисменичанці брали активну участь у визвольній війні 1648 -1654 роках.

У листопаді 1918 року утворилася Західно-Українська народна Республіка, яка проіснувала до червня 1919 року, після чого село знову потрапило в кабалу.

У вересні 1939 року Тисменичани окупували московські колонізатори, а від 1941 до 1945 років тут панували німці.

В роки Другої Світової війни загинуло 55 жителів села, які воювали в лавах УПА, 37, які воювали в лавах Радянської армії.

У 1944 році повернулися московсько-комуністичні наїзники, завдяки яким впродовж 1949-1951 років в Сибір було вивезено 99 осіб.

В селі завжди проживали працьовиті, дбайливі господарі. В 1950 році був заснований колгосп ім. «Калініна». В колгоспі вирощували: кукурудзу, льон, кормові буряки, пшеницю, овочі, жито, овес, ячмінь.

В селі функціонував консервний завод, комбікормовий завод, тракторне господарство.

Під час радянської влади в селі було 2 магазини.

З встановленням Незалежності України господарства занепали. З часом люди почали створювати власні підприємства. На даний час в селі функціонують такі підприємства: «Пилорама» (Амброзяк Степан), «Перукарня» (Бот Марія), кооператив «Гомін Карпат» (Бот Роман), фермерське господарство «Доля» (Валилюк Іван), СПД «Гуляк» (Гуляк Володимир), кафе «Карпатський шлях» (Дидичин Роман), магазин «Госптовари» (Добжинецький Тарас), магазин «Джерельце» (Зельман Василь), СПД «Пилорама» (Козак Леся), кафе «Тисменичанка» (Козюрак Дмитро) магазин «Госптовари» (Лахманюк Василь), магазин «Продтовари» (Луцюк Галина), СПД «Шлакоблоки» (Олійник Ігор), фермерське господарство «Ризик» (Оріщак Лідія), фермерське господарство «Достаток» (Плитус Роман), цех по виготовленню трутуарної плитки (Попович Василь), АЗС (Стефінко Володимир), кафе «Вітерець» (Стефінко Леонід), СПД «Столярний цех» (Фучко Ігор), фермерське господарство «Прикарпаття» (Фучко Роман), СПД «Канцтовари» (Хімей Іванна), магазин ритуальних послух «Стефанія» (Чабан Зоряна), магазин «Продтовари» (Чуйко Ганна(, СПД «піноблоки» (Чорний Дмитро), фермерське господарство «Сяйво» (Янко Микола).

В центрі села у 1972 році був побудований адміністративний будинок в ньому знаходяться: сільська рада (яку очолює Бананюк Сергій Іванович), амбулаторія, відділення звязку, сільська бібліотека, ощадна каса, телефонна станція, фермерське господарство «Доля». На території села розміщений будинок культури, дитячий садок «їжачок», школа.

В 2009 році святкували 150 річчя відкриття першої школи у селі.

В архівних даних першу однокласну парафіяльну початкову школу було відкрито в 1858 році. Засновником школи був Тимофій Мохнацький.

З тих далеких часів школа змінювалась і наповнювалась новим змістом. В1874 році в с. Тисменичани Станіславського повіту була народна школа. Єдиним вчителем був Василь Черепашинський. А в 1887 році школа була вже державною і в ній навчалось 132 дітей. 4 липня 1898 року шкільна рада перейменувала однокласну школу на двокласну. 31912 ркоу в селі почала діяти двокласна українська школа, а в 1935 році в школі було вже чотири класи.

У тому ж 1935 році в селі було розпочато, а в 1938 році закінчено будівництво двоповерхової цегляної шестирічної школи. Тепер це приміщення дитячого садочка. Організаторами будівництва школи були війт Михайло Кушнірчук, директор школи Іван Дембіцький, священник Іван Маркевич. Держава ( а наші землі тоді перебували'в складі Польщі) жодних коштів на будівництво школи не виділяла. Кошти на матеріали одержали від продажу громадського лісу, а самі роботи виконувались громадським методом — силами громади і учнів.

Перший випуск Тисменичанської семирічної школи відбувся в 1940 році, а вже в 1957 році школа випустила своїх випускників у статусі середньої.

В 1960-1961 Роках знову ж таки силами громади, батьків, учнів була побудована «саманна» школа.

Збігав час, змінювались учні, учителі, директори. За час існування школи її директорами були: Іван Дембіцький, Василь Ратушняк, Олександр Феданко, Олександр Бевза, Анатолій Лопан, Павло Криндичин, Андрій Пересуньмо, Давид Гриншпун, Петро Шак, Тарас Стасишин.

Найдовше, 25 років, директором школи працював Шак Петро Васильович. За час його керівництва у 1988 році в селі було відкрито нову світлу трьох поверхову школу.

Завдяки спільним зусиллям діти мають змогу навчатись у добре облаштованих класах, кабінетах та майстернях, використовувати сучасну комп'ютерну техніку та навчальне приладдя, займатись у різноманітних гуртках та секціях.

Але іде життя, змінює одні покоління на інші, та вічно живою лишається історія народу.

ТИ ПРОСТЯГЛОСЬ, СЕЛО МОЄ БЕЗКРАЄ, НАД НЕБОМ ЧИСТИМ, НЕБОМ ГОЛУБИМ.

Село Тисменичани розкинулося, на рівнині посередині між обласним центром - Івано-Франківськом і районним- Надвірною 2.6км. вздовж і 2.4 - впоперек. Перетинає його шосейна дорога, що в один бік веде до обласного центру, а вдругий - до курортного містечка Яремче, а звідти - до Ворохти й на Закарпаття. Відстань до Івано-Франківська і Надвірної-19 км.

Обіч села тягнеться залізниця, якосю щодня проходять поїзди Львів - Рахів, Івано-Франківськ - Ясиня. Курсують і товарні ешелони до нафтопереробного заводу у місті Надвірна, до лісококмбінату у містах Делятині та Ворохті.

Повз село протікає річка Бистриця. А через саме село - Селянка. По два боки села тягнуться ліси, багаті на гриби, малину, терен, шипшину, калину, в маловничих куточках якого влітку та восени знаходять чудовий притулок і відпочинок тисменчанці.

За селом, неподалік від річки Селянки, розкинулося розкішне озеро завдовжки 300 м. і завширшки 75м., яке є принадою для дітлахів і дорослих.

Сьогодні в селі налічуються 880 дворів, в яких живе 3060 чоловік. Село живе, робудовується, росте над безкраїм голубим небом, серед розлогих житів у прекрасному краї, яке називають Прикарпаттям.

Про село Тисменичани детальніше тут