Виставка - відкриття

     

     

     Сьогодні в бібліотеці ми влаштували виставку- відкриття: З глибин духовності"  Виставка розповідає про історію стародавнього хреста, який не згорів при великій пожежі.

   Цю історію розповіла мені Фітковська - Хімей Євдокія Степанівна,  1933  року народження. А вона в свою чергу почула її від своєї свекрухи Фітковської Теодозії Юрківни, яка народилась 1901року.

    На території теперішньої школи був маєток. Там жили Фітковський Юрко з дружиною Параскою, сини Михайло, Іван, Василь, Дмитро, Микола, Федір  і донька Теодозія.   На території маєтку було 5 будівель. На той час була дуже велика хата, велика стайня на худобу, стайня на свині, стодола і окремо побудована комора на зерно (колись називалася "шпіхльир). На господарстві були корови, коні, свині, багато курей і качок. То були заможні газди. В подвір'ї біля  дороги стояв дерев'яний хрест, а на ньому статуя розп'ятого Ісуса Христа, справа і зліва на хресті були скульптури ангеликів. По обидва боки хреста росли два великі ясени.

      Коли Теодозія мала 13 - 14 років, тоді йшла перша світова війна. Наше село, як і вся Західна Україна, було під Австро - Угорщиною, яка воювала з Росією. Багато  чоловіків забрали на війну і воювали вони на боці Австрійської армії. Фронт  проходив якраз через село. Австрійці відступали в гори, а москалі їх доганяли. Великий бій тоді відбувся в горах. І великі втрати понесла російська армія, бо як тікали москалі назад, то один солдат міг вести по 3-4 коні.

      Одного дня газда Юрко стояв на воротах , а москаль гонив коні. Юрко запитався що то сталось. Він відповів, що хитрий австріяк заманив їх під гору , а сам з гори їх постріляв. Чи то зі злості, чи з якої причини невідомо, але москаль зліз з коня, зайшов на подвір'я і витягнув сніпок з стайні. А такими сніпками з соломи були накриті усі споруди. Юрко зрозумів що він хоче зробити, просив аби не палив, що він йому дасть грошей. Але москаль нічого не слухав і до газди більше нічого не говорив, лишень запалив сніпок і цим сніпком підпалив всі будівлі. Повернувся на дорогу, сів на коня і поїхав. Все горіло, гупоніло. Кинулися рятувати худобу, коней. Їх врятували, правда вони вже були трохи обпечені. З хати Юрко встиг викинути через заднє вікно повну зільницю (така бочка,в якій попелом відбілювали одяг) випраного одягу і свої гроші. А гроші Теодозії згоріли (вона їх заробляла пранням одягу для вояків). З якої причини не знати, але вогонь ніхто не гасив. Чи не було кому, (одні на полі, а другі на війні), чи від соломи був сильний вогонь і неможливо було його загасити. Цілий тиждень тліло згарище. Згоріло все: будівлі, дерева, ясени, що стояли по обидва боки хреста. Один хрест стояв цілий, неушкоджений, навіть не почорнів. Від пожежі навіть погоріли верби , які росли з двох боків Бурмищевої вулиці (теперішня Козацька). Вона знаходилась з протилежного боку дороги. Люди дуже дивувались з такого дива. А газда сказав,що раз це місце таке святе, то поставить біля хреста ще й капличку.

       На де-який час вони пішли жити до сина Івана , який на той час був жонатий і був на війні. Потім держава виділила їм якусь частину дерева і вони збудували на цьому згарищі другу хату. Збудував Юрко і капличку біля хреста. Діти поодружувались і порозходились. А Михась оженився і привів в дім невістку.   З часом газдиня померла. Газда ще трохи пожив коло Михайла, а потім  пішов жити спочатку до дочки, а пізніше до сина Івана. Жив у Івана аж до смерті і залишилось синові у спадок від тата 10 моргів поля.  Михайло був добрий газда і він дуже розбудувався. Але прийшли до влади москалі, почали створювати колгоспи, газдів вивозити в Сибір, а майно конфіскувати. Вивезли і Михася з сім»єю, а маєток забрали під потреби колгоспу. З хати зробили з одного боку колгоспну контору, а з другого боку жив голова колгоспу Бабін з сім'єю. Маєтки були напевно великі, бо навіть з деяких будівель зробили гаражі для колгоспних машин.

       Хрести, каплиці почали знищувати. Цей хрест викинули у рів. Теодозія побачила це, найняла коні і перевезла його до дому свого чоловіка. Закопали хрест на подвір'ї. Капличку хтось  перевіз і встановив на території церкви, з того боку, де вхідні двері для чоловіків. З часом почали валити хрести і на подвір'ях. Теодозія відвезла і поставила хрест біля церкви.

      Пройшли роки. Довго стояла каплиця і хрест біля церкви. Приблизно у 1993 році перекривали і оббивали церкву оцинкованою бляхою. Упорядковували територію навколо церкви. Хрест знизу прогнив. Капличка знищилася. Постало питання що з ними робити. Тоді церковний уряд вирішив все це відновити і перенести на територію цвинтаря. Капличку вимурували другу, але що можливо було зберегти з старої, то зберегли. Старий хрест вже не витримував статуї Ісуса Хреста, яка була на ньому, то вирішили зробили новий хрест і статую перенести на нього. Так само його вбрали, лише на тім старім хресті з двох боків стояли ангелики, а на новім їх нема (напевно були сильно знищені). Старий хрест, якому більше ста років, закопали біля нового, і по сьогодні ці хрести стоять біля каплички.